Що таке урбанізація й чим вона небезпечна

Через активні урбанізаційні процеси, тобто збільшення щільності й зростання значення міст, виникає проблема — нестача гарних громадських просторів. Звісно, можна звільнити певну міську зону від автомобілів, озеленити її, але тоді інші зони буде перевантажено (хоча б тому, що туди перемістять автівки).

Головна й найбільш небезпечна тенденція зростання кількості міст на зразок Шанхаю. Там найбільш прогресивна економіка, десятки мільйонів жителів, але це вже місто не для людей, а для машин, де весь вільний простір поступово займають шляхопроводи та паркомісця. Так, у Шанхаї скоро пересуватися можна буде лише транспортом.

Якщо взяти Київ, схожі тенденції можна побачити на Либідській чи Петрівці: це також зони не для людей, а для автівок, адже там багато шляхопроводів.

Висновок простий: не можна вирішувати проблеми одних зон, використовуючи інші, — потрібне комплексне планування й сталий розвиток (sustainable development). Згідно з визначенням Всесвітньої комісії з навколишнього середовища і розвитку (WCED), sustainable development — це розвиток, який не лише задовольняє потреби нинішнього покоління, але й дає можливість робити це майбутнім. Він вимагає використовувати ресурси систематично. Один з елементів сталого розвитку й спосіб запобігти появі міст не для людей, а для автівок, це якраз розвиток громадських просторів.

Із чого складається місто

Якщо коли-небудь представлятимеш власну концепцію міського простору, Гліб пропонує користуватися професійними поняттями.

Одне з них — мегаполіс, тобто місто-мільйонник. Вважається, що місто стає мегаполісом лише тоді, коли в нього є інфраструктура (споруди, служби, що забезпечують життєдіяльність суспільства та функціонування галузей матеріального виробництва).

Однак сучасний досвід довів, що можуть існувати мегаполіси без інфраструктури. Найгірший приклад — Дака, столиця й найбільше місто Бангладешу. Щоб зрозуміти, наскільки все погано, достатньо сказати, що замість звичної для нас каналізації там канава. Утім, навіть якщо мегаполіс має інфраструктуру, виникають проблеми з екологією, тому необхідно розробляти більш сучасну, прогресивну міську систему.

Саме час дізнатися про ще два поняття: тканина й каркас. Тканина – це будинки, різноманітні міські споруди. Якщо ж дивитися крізь тканину, можна побачити, з чого вона зіткана: це основні дороги міста, які називають каркасом. Він менш динамічний, на відміну від тканини, яка повинна весь час оновлюватися та відповідати викликам часу.

Класифікація Кевіна Лінча

За Кевіном Лінчем, знаменитим теоретиком містобудівництва, структура міста складається зі шляхів, кордонів, районів, вузлів та орієнтирів. Будь-яке, навіть найскладніше місто можна розглянути як сукупність цих понять. Для чого? Якщо вирішиш концептуально обґрунтувати ідею власного міського простору, маєш подумати, як він буде з ними узгоджуватися.

Отже, шляхи — основні дороги. Між ними містяться чіткі, окремі райони (наприклад, Поділ чи Оболонь). Можеш уявляти їх, як плями між шляхами. Між районами, у свою чергу, існують географічні кордони (перепад рівня землі, річка, залізниця). Вузли — місця перетину основних шляхів. Зазвичай ними були площі. На вузлах, де традиційно розміщувались історичні площі, якраз найкраще розташовувати громадські місця. Орієнтири — це великі споруди, які, власне, допомагають орієнтуватися: вежі соборів, дзвіниці чи узвишшя рельєфу. Щойно потрапиш до незнайомого міста, знайди час, щоб відвідати панорамний майданчик і знайти ці орієнтири. Це така собі спрощена карта-схема міста.

Проблеми

Головні проблеми при створенні громадського простору — це екологічний стан, а також створення чогось нового в історичному середовищі. Кожне порожнє місце вже мало власну історію, тож постає питання: робити щось геть нове чи поєднувати його з тим, що вже було? Однак старе не дає так просто себе знищити, тому будь-яке місто – це боротьба старого з новим.

Париж — чи не єдиний у світі гарний приклад поєднання історії та сучасності. Район Дефанс, паризький діловий центр, міститься не в історичному центрі, а на окремій ділянці, й гарно пов'язаний з містом різноманітними транспортними шляхами.

Якщо тобі здасться, що парижанам просто пощастило й вони випадково натрапили на вільне місце, де можна будувати сучасні хмарочоси, — це ілюзія. Насправді, біля кожного міста є вільні резервні території.

Не надто гарний приклад — Франкфурт-на-Майні, де хмарочоси почали будувати посеред старовинного міста. Різниця в забудові разюча: виглядає так, наче прибульці приземлилися й розпочали експансію. Як не крути, а 13-14 століття погано поєднуються з 21.

До речі, якщо вже вкрай необхідно поєднувати старе й нове, ось невеличкий лайфхак: відступ або просторова пауза. Тобто спочатку — старовинний об'єкт, потім — просторова пауза (вільний простір), а потім — сучасна будівля. Якщо будувати осмислено, навіть геть протилежні речі зможуть співіснувати.

Ще один приклад — Лондон. Спочатку в ньому будували не надто великі об'єкти, потім перейшли на хмарочоси, а вже потім зрозуміли, що втрачати нічого, і збудували геть неймовірну вежу — The Shard («Скалка»). Так, вона дуже висока (309 метрів, 72 поверхи), але це означає, що будівля йде догори й не займає багато місця. Складно сказати, чи це гарне рішення, адже загального закону немає.

Якщо говорити про інтеграцію нової архітектури в старовинне міське середовище, не можна не згадати про мегаструктуру — найкращий варіант такої інтеграції. Чому це важливо? Нещодавно в Лондоні трапилася пожежа у великій багатоповерхівці Grenfell Tower. Ця трагедія ще краще продемонструвала те, що було зрозуміло вже давно: баштові хмарочоси — це не архітектура майбутнього.

Занадто великі вежі можна порівняти із занадто великим літаком: чим більший, тим більше жертв імовірної катастрофи. Так і сталося з Grenfell Tower, де кількість жертв уже сягнула 80.

Якщо будинок не вищий за 17-18 поверхів, з нього можна встигнути зняти людей за допомогою сучасних наземних засобів. Однак у нас дозволено будувати до 30 поверхів, а в хмарочосах їх ще більше. Так вежа стає пасткою, особливо якщо це не офісна будівля, а житловий будинок.

Виходом стане мегаструктура – будівля, з якої є більш ніж один шлях для евакуації. Це найпотужніший варіант прогресивного розвитку міст, а ідею було закладено близько 100 років тому у фантастичній літературі. На сьогодні приклад найкрутішої мегаструктури — телевізійний центр у Пекіні, який спроектував знаменитий Рем Колгас. Як бачимо, з нього є два виходи в різні боки, а отже, пожежа вже не така страшна.

Ще приклад — будівля в Сінгапурі. Це три об'єднані хмарочоси, на яких зверху лежить корабель, заповнений водою.

Також у Сінгапурі збудовано ось таку штуку — схоже на міста ельфів. Адже ельфи жили на деревах. Здається, це було в Сінгапурі (сміється — ред.).

Ці всі приклади — альтернатива звичайним вертикальним вежам, але є одна проблема: саме другими зручніше забудовувати. Простіше кажучи, забудовнику легше споруджувати окремі вертикальні об'єкти, які стають пастками у випадку пожежі.

Чотири правила інтеграції

Це дуже важлива інформація — чотири правила, за допомогою яких можна інтегрувати нову будівлю в міський простір.

Співрозмірність габаритів

Це найпростіше: не можна, щоб поруч стояли дуже різні за габаритами об'єкти. Утім, коли між ними є відстань, це сприймається краще (пам'ятаємо про просторову паузу).

Поліхромія середовища

Середовище кожного міста має певний колір та відтінки, і новій будівлі дуже важливо з ними поєднуватися. Ось візьмемо новий театр на Андріївському узвозі: він чорний, і саме тому не подобається багатьом, адже геть не потрапив у колір середовища. Звісно, можна грати на контрастах, але вони повинні бути збалансованими.

Архітектурний масштаб

Це співвідношення розміру деталей на будівлі й самої будівлі. Якщо, скажімо, на одному будинку маленькі деталі, а поруч споруда з великими деталями, виглядатиме погано.

Стильова взаємодія

Існує багато архітектурних стилів, і далеко не всі з них доповнюють одне одного — на це треба зважати.

Якщо знаєш ці чотири правила, то одразу можеш оцінити міську забудову з точки зору гармонійного включення нових об'єктів в історичне середовище. Подивимося на Національний центр мистецтва й культури імені Жоржа Помпіду в Парижі. Підказка: усі місцеві були проти.

Так, це надсучасна будівля, яка дуже вирізняється, однак дотримано всі чотири правила включення: вона не вища за інші будівлі, навколо є відступ. Звісно, споруда контрастує, але якщо за архітектурним сценарієм вона має виділятися (особливо якщо це головний музей сучасного мистецтва), сенс у цьому є. З офісною будівлею навряд спрацювало б.

А ось лондонська мерія, яку спроектував один з найкрутіших архітекторів сьогодення Норман Фостер. Сподобалося не всім, але сучасна архітектура — це як сучасне мистецтво, а воно ж не надто красиве. Он у тому ж центрі Пінчука інколи таке показують, що аж страшно.

До речі, у Києві небагато місць із гарним включенням. Це — одне з найкращих. Нова будівля посольства Нідерландів гарно вписалася серед старих.

Коли ми обґрунтовуємо рішення для міського простору, необхідно пам'ятати й про поняття «шари міста». У кожному історичному місті є багато шарів, які лежать один на одному. А ми бачимо їх як злиту структуру, сукупність.

Простіше кажучи, шари міста — це одне й те саме місто, але яким воно було в різні епохи. Ось у Києва протягом століть було кілька цілком відмінних середовищ: наприклад, стародавній та радянський Київ — це два геть різних міста, які існують в одному просторі, але в різний час. Потрібно звертати увагу, як шари проявляються один крізь інший.

Також існують поняття цінності об'єкту, місця, середовища, міської пустоти. Різні архітектурні об'єкти мають різні цінності залежно від того, чи це пам'ятка архітектури, чи житловий об'єкт. Наприклад, цінність місця — це коли звертають увагу не на сам об'єкт, а на місце під ним.

В історичному місті, наприклад Києві, міська пустота важливіша за будівлі. Найціннішими пустотами в місті є площі, а найгірше, що можна зробити, — збудувати посеред них будиночок. У таких порожнечах варто споруджувати лише найважливіші, найкрутіші об'єкти, наприклад ратушу. Але ось на Львівський площі зараз стоїть супермаркет Billa, і це неправильно. Порожні місця є найбільшою цінністю міста, і до них потрібно ставитися з повагою.

Також існують сліди часу: сліди минулого та сліди майбутнього. За їхньою допомогою проявляються шари міста, яке існувало в різні епохи. Для прикладу знову ж таки візьмемо Київ. На перетині вулиць Велика Житомирська й Володимирська колись існували старовинні ворота — Софійська брама. Їх більше немає, але реставратори вирішили трохи підняти фундамент, і якщо ти знаєш, що колись на цьому місці були ворота, то можеш уявити, що проходиш через Софійську браму. Ось так проявляється слід минулого.

Створюємо громадський простір

Передусім запам'ятай поняття «атріум» — це будь-який внутрішній простір будь-де.

Громадський простір — не лише порожнеча, де можна бігати, хоча саме таке уявлення було раніше в архітекторів та модерністів. Існують певні умови, з дотриманням яких він стане активним незалежно від архітектурного стилю чи місця. Колись у європейських містах на день чи більше перекривалася частина вулиць, облаштовувалася публічна зона й буквально за день там з'являлося громадське життя. Так зробили дуже важливий висновок: на порожньому місці люди не збираються — потрібні певні умови.

• Місця для відпочинку.
• Захист від сонця та дощу.
• Об'єкти громадських сервісів.

Найбанальніший приклад — туалет. Мінімальна кількість місць, які надають такі послуги, повинна міститись на периметрі громадського простору, але не посередині. Це означає, що не потрібно знищувати всі МАФи: їх потрібно правильно розташовувати або ж інтегрувати в центр.

Якщо умови дотримано, бракує лише одного благоустрою (як мінімум, це озеленення, звільнення простору від машин). Також потрібен постійний контроль безпеки: так у певному місці з'явиться громадське життя.

Європейський досвід

Щоб створити громадський простір, у європейських містах перекривають вулиці, роблять із них пасажі, а з боків розташовують цікаві громадські об'єкти — і одразу це стає найкращим місцем для прогулянок. Якщо ж пасажів кілька й вони перетинатимуться, утвориться ще цікавіший громадський простір.

До речі, це вже зробили в 19 столітті. Я про знаменитий Кришталевий палац у Лондоні, який одразу став магнітом для людей і перетворився на одне з найпопулярніших місць для прогулянок. Шкода, що в 1936 році його знищила пожежа.

Схожі сучасні об'єкти звуться молами. Один із найкращих молів розміщується в Англії, у місті Бристоль. Це три перекриті вулиці, які розходяться в різних напрямках.

У нас поки встановлюють окремі павільйони, наприклад на Софійській площі під час різноманітних святкувань. Це технічно легше, але велика перекрита атріумна зона — набагато практичніше рішення.

Ще один гарний приклад можна знайти в Берліні, де не зруйнували купу старовинних будинків, а об'єднали їх. Тепер громадський комплекс Hackeschen Hoefe — дуже популярне місце, яке увійшло до десятки принад Берліну.

За схожим аналогом у Києві розробили бізнес центр «Іллінський»: будинки також не зруйнували, а просто перекрили. Принцип зрозумілий: щоб створити щось нове, необов'язково зносити цілий район.

Екологізм та кібернетизм

Екологізм та кібернетизм — найпотужніші напрями в сучасній архітектурі, і вони можуть разюче поліпшити міський простір.

Головна перевага екологізму: завдяки ньому ми створюємо самостійну штучну екосистему в міському просторі. Приклад — зелені дахи. Це одразу ж змінює мікроклімат біля будинків. До того ж, там можна вирощувати сільськогосподарську продукцію. Чи не найкращий приклад екологізму в архітектурі — бібліотека Варшавського університету, яку перетворили на ботанічний сад. Видно, щоб хоч якось заманити студентів до бібліотеки.

Кібернетизм — це коли віртуальне середовище додається до реального й робить громадський простір більш цікавим у нічний час. Не варто плутати його з яскравою рекламою, як-от на Таймс-сквер: це справжній візуальний хаос та негативний кібернетизм.

Для міського середовища варто використовувати інтерактивність (коли щось відбувається саме по собі за певним сценарієм), медіафасадні системи — проекції та інтегровані екрани, а також дуже цікаві й різні голографічні системи.